Невидимі рани: чому психологічне насильство

для дітей теж небезпечне

Невидимі рани: чому психологічне насильство для дітей теж небезпечне

"Ти нічого особливого не зробив, це твої обов'язки!", "Ми тобі нічого не винні!", "До 18 років, а далі самотужки!", "Ми на тебе життя витратили, молодість змарнували!", "Я тебе таким не виховувала!"…

Як часто ви думаєте про те, що однією необережною фразою, одним закидом чи прикрикуванням можете завдати дитині серйозну психологічну травму?

Так, навіть найкращі батьки можуть нагримати на своїх дітей або сказати гнівні слова під час стресової ситуації. Але є фрази, які, ймовірніше, відображають світогляд батьків. Вони здатні впливати значно драматичніше, ніж грубе батьківське слівце, яке вирвалося мимоволі.

Згідно з дослідженням Американської психологічної асоціації, діти, які зазнали психологічного насильства і були залишені без уваги, стикаються з тими ж проблемами психічного здоров'я, що і діти, які пережили фізичне чи сексуальне насильство.

Проте розпізнавання випадків негативного психологічного впливу часто ускладнене, адже явна фізична шкода (синці або рани) відсутня.

Крім того, в українському соціумі психологічне насильство над дітьми не вважається однозначним табу, як насильство фізичне або сексуальне.

Давайте розберемося.

Що таке психологічне насильство над дітьми?

Це форма насильства, за якої модель поведінки значимого дорослого, мами, батька або опікуна, заподіює дитині психологічну травму, серйозно перешкоджаючи її ментальному, емоційному, психологічному та соціальному розвитку.

Часто це травма, яка передається через покоління, – батьки принижують і ображають дітей, бо самі зазнавали емоційного насильства в дитинстві.

Деякі батьки завдають дітям невидимі рани через нездатність подолати стреси дорослого життя, відсутність навичок батьківства або необхідних для нього ресурсів, соціальну ізоляцію і, врешті-решт, нереалістичні очікування щодо своїх синів чи дочок.

Взаємозв’язок психологічного насильства

та отриманої травми

Говорити про існування емоційного насильства в родині можна, коли дитину змушують почувати себе нікчемою, нелюбимим, одиноким або наляканим.

Як правило, ефект від випадків жорстокого поводження з часом накопичується і призводить до тривалого негативного впливу на розвиток та психологічне благополуччя дитини. Однак серйозної шкоди може завдати і окремий інцидент.

Серед прикладів психологічних нападів на дитину можна назвати приниження, образи, гіперкритику, навішування ярликів, знецінення, неприйняття, ворожість, знущання, крики, загрозу насильства (навіть без самого насильства), відмову від підтримуючої і керівної ролі батьків.

Крім цих явних ознак психологічного насильства, є ще й неочевидні: холодність, відстороненість, ігнорування.

Водночас потрібно враховувати, що психологічне насильство визначається ще й рівнем отриманої травми. Далеко не все, що може травмувати дитину, об'єктивно є насильством, і далеко не все, що є насильством, може її травмувати.

Наприклад, деякі діти з огляду на свої психологічні особливості (наприклад, з аутизмом або певним типом нервової системи) можуть не сприймати відстороненість батьків як травмуючий фактор. Тому що вони і самі собою не дуже контактні. А ось на зайвий контакт такі діти можуть відреагувати як на насильство.

Прийнятне покарання

Покарання не повинні травмувати дитину, вони повинні бути повчальними.

У мене часто запитують про ставлення до популярного "поставити в куток". Це обмеження свободи дій дитини. Але якщо вона розуміє причину, чому її поставили в куток, якщо у неї достатньо стійка нервова система, то таке покарання не може вважатися насильством. Зауважу, якщо тривалість "стояння в кутку" не надмірна, звичайно.

Проте, я рекомендую батькам частіше використовувати метод встановлення обмежень, наприклад, на час гри з ґаджетами. Головне – домовлятися, вибудовувати свого роду бартерні відносини з дитиною.

Їй потрібно ясно продемонструвати, що бути слухняною вигідно. Або що хороші показники в навчанні з боку дитини – це зрозумілі і бажані бонуси з боку батьків.

Наслідки насильства над дітьми

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

· у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

· за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

· за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

· за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Що повинен знати і уміти педагог для надання допомоги дитині, постраждалій від жорстокості і насильства

1. Закони про захист прав дитини.

2. Організації, куди можна звернутися для захисту дитини (органи внутрішніх справ, охорони здоров'я, опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, громадські правозахисні організації).

3. Установи надають психологічну допомогу дітям (ППМС-центри), номери "Телефонів Довіри".

4. Послідовність своїх дій у разі жорстокості і насильства.

5. Ознаки, характерні для різних видів насильства, у тому числі фізичні ушкодження і поведінкові відхилення.

6. Особливості поведінки батьків або опікунів, що дозволяє запідозрити жорстокість по відношенню до дитини.

7. Наслідки жорстокого поводження, насильства : психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові і ін.

8. Правила організації спілкування, встановлення контакту, уміти уважно вислухати дитину, незалежно від того підтверджує або заперечує вона жорстоке поводження і спілкуватися з дітьми.

9. Знати і уміти дати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких піддалися жорстокому поводженню або насильству з боку дорослих або однолітків.

10. Бути чесним з сім'єю, намагатися детально роз'яснити батькам причину розмови з ними.

Послідовність дій педагога

Постаратися розговорити дитину, встановити контакт, довірчі стосунки з ним. Надати емоційну підтримку. Тут необхідно врахувати, що дорослий повинен продемонструвати по відношенню до дитини інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і емпатію. У такому разі дитина відчує, що ця людина дійсно чує і розуміє її думки і почуття. Оглянути ушкодження. Не відправляти додому, якщо вона боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати її на нічліг до родичів або в інше безпечне місце необхідно звернутися:

в поліцію або прокуратуру, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов'язків по вихованню дитини з жорстоким поводженням;

- в травмпункт або іншу медичну установу, щоб зафіксувати травми;

- в орган опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки відносяться до групи ризику по алкоголізму, наркоманії або психічним захворюванням і неможливо їх навчити батьківським навичкам;

- на консультацію до психолога, соціального педагога з метою:

- проведення діагностичного обстеження дитини й усієї сім’ї, з ціллю встановлення причин порушення у дитини (домашнє насилля, наркоманія, алкоголь, асоціальна поведінка батьків, психічне захворювання);

- організація і проведення блока корекційних занять з дитиною й батьками з вивчення адекватної взаємодії в умовах домашнього виховання;

- навчання батьків не насильницьким методом виховання, прийомів релаксації й способів зняття нервово-психічного напруження.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Насильство – це злочин. Захистіть себе та інших.

Загальна декларація прав людини, проголошена в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, зазначає, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканість, ніхто не може бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи принижуючому його гідність поводженню. Насильство в сім’ї, як антисоціальне і антигуманне явище, є проблемою і нашого суспільства – за останні кілька років в Україні втричі зросла кількість вбивств на ґрунті домашнього деспотизму. І незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства в сім’ї в усіх його різноманітних формах, тієї інформації, що маємо достатньо для того, щоб привернути до цього явища увагу.

На сьогодні прийнято низку нормативно-правових актів, які захищають від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронних органів щодо попередження та припинення насильства в сім’ї. До них належать:

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.;
Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р., який визначає засади шлюбу, права та обов’язки подружжя, права та обов’язки батьків і дітей;
Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» від 15.05.2003 р.;
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» від 25.09.2008 р.;
Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»;
Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» визначає правові основи запобігання насильству в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів, спрямованих на його виконання.

Згідно цього Закону визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

1) центральний орган виконавчої влади;

2) уповноважені підрозділи органів Національної поліції;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства;

5) кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення (центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї).

Передусім не потрібно чекати дійсно тяжких наслідків. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. При реальній загрозі такого злочину необхідно завжди мати під рукою номери телефонів поліції та соціальних служб, а в разі потреби негайно телефонувати в поліцію та вимагати термінового втручання.

Після прибуття правоохоронців слід детально описати всі події та переконатися, що відомості внесено до протоколу. Якщо завдано тілесних ушкоджень, потрібно обов’язково звернутися до медичного закладу з метою визначення їх ступеня тяжкості. Свого часу висновки з медичних закладів можуть бути вагомим доказом в суді.

Після втручання правоохоронців або за інших обставин, коли кривдник відчує бажання припинити з ним відносини, він може стати ще більш непередбачуваним та агресивним. Тому, зважившись на такі дії потрібно бути готовим захищати свої права та права дітей.

Має сенс завчасно порадитись з юристом та добре обміркувати при потребі можливі варіанти вирішення таких питань, як розподіл майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та ін.

При реальній загрозі з боку кривдника необхідно врахувати, що працівники поліції не можуть супроводжувати, а отже й реально захищати постраждалого цілодобово. Але вони можуть винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, взятии на профілактичний облік, винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису.

Приписом може бути заборонено:

чинити конкретні акти насильства в сім’ї;
отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;
розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;
відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;
вести телефонні переговори з жертвою.